ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ

ПОЛІЩУК ОЛЬГА ІГОРІВНА 

Кредо психолога:

"Дитина - ніжний паросток,
який стане могутнім деревом,
дитинство й вимагає до себе особливої уваги!"
(В. О. Сухомлинський)

Програма "Українське дошкілля"  передбачає нові вимоги до навчання та виховання дітей. Підвищення психологічної культури суб'єктів навчально-виховного процесу - один з актуальних напрямків роботи психологічної служби дошкільного навчального закладу.

Пріоритетні завдання роботи практичного психолога ЗДО:

• підвищення ефективності навчально-виховного процесу;
• вивчення особливостей життєдіяльності та індивідуального розвитку особистості дитини;
• сприяння поліпшенню психологічного клімату в педагогічному та дитячому колективі;
• забезпечення відповідності розвитку дитини віковим нормативам;
• надання вихователям рекомендації щодо індивідуалізації виховання і навчання дітей;
• виявлення та розвиток здібностей та нахилів дошкільників;
• просвітницька та консультативна робота з вихователями і батьками щодо питань виховання та розвитку дошкільників.

А чим же займаються практичні психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?

Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об’єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми. Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає з так званими віковими кризами у розвитку дитини (рік-півтора, три-чотири, шість-сім і підлітковий період). Що відбувається в ці моменти? Віковий криза означає, що в розвитку людини відбувається різкий стрибок, що щось радикально змінюється. Мама й тато ж не встигають звикнути до цих змін, не враховують їх у спілкуванні, використовують виховні прийоми, вже не дієві в нових умовах. Все це накладається на підвищену емоційність дитини, характерну для перехідних періодів. 

Що роблять практичні психологи?

Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?

Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета – визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалювати. Може пограти з ним в захоплюючу гру – насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

Розвиваючі заняття

За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для дытей різного віку. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

 Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережила сильний стрес: втрату близьких, фізичне або психічне насильство і т.п. Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка – всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

Консультування батьків та сімейне консультування

У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей – це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в навколишньому середовищі дитини. Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Наступним напрямком роботи є просвітницький – регулярні виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи та на веб-сайті ДНЗ.

Напрями роботи практичного психолога ЗДО

   Робота з дітьми:

1. Визначення психологічної готовності дітей до шкільного навчання: діагностика та методичне забезпечення корекційно-розвивальної роботи з дітьми, які не підготовлені до школи.
2. Визначення емоційного стану дітей в групі, рівня їх адаптації до нових умов навчально-виховного процесу; визначення причин порушення спілкування дитини з дорослими і дітьми; допомога дитині в налагодженні стосунків з оточуючими (батьки, вихователі, однолітки).
3. Визначення певних здібностей дитини, проведення додаткових розвивальних занять за необхідності.
4. Визначення дітей, які потребують спеціального корекційного навчання: виявлення дітей із вадами розвитку, оформлення документів направлення дітей на обстеження до ПМПК, відстеження динаміки розвитку цієї дитини.
5. Діагностика вікових особливостей дітей для подальшого планування індивідуальної навчально-виховної роботи психолога,батьків, вихователів.

   Робота з педагогічним колективом:

1. Пошук шляхів оптимізації навчально-виховного процесу: проведення психологічного аналізу заняття, допомога вихователеві у підготовці розвивальних занять для розвитку пізнавальних процесів та особистісні характеристики дитини.
2. Індивідуальні консультації для вихователів щодо проблем особистісного, емоційно-вольового та розумового розвитку дитини. Надання рекомендацій щодо розвитку певних здібностей дитини, її обдарованості,полегшення адаптації до нових навчально-виховних умов.
3. Психологічна просвіта педагогічних працівників: проведення групових консультацій, семінарів, виступи на педрадах за психологічною тематикою, надання літератури, робота стенду тощо.
4. Психологічна підтримка вихователя: психологічне консультування особистісних проблем, проблем взаємин у колективі; психологічні тренінги розвитку позитивного мислення, ефективного спілкування, подолання конфліктів.

Робота з батьками:

1. Робота за запитом.
2. Вивчення особливостей спілкування з дитиною в сім’ї, стилю виховання.
3. Індивідуальні та групові консультації для батьків щодо проблем особистісного, емоційно-вольового та розумового розвитку дитини. Надання рекомендацій щодо розвитку певних здібностей дитини, її обдарованості,полегшення адаптації до нових навчально-виховних умов.
4. Психологічна просвіта

Поради батькам, які зацікавлені у формуванні адекватної самооцінки у дошкільників

• Не потрібно оберігати дитину від повсякденних справ, не намагайтеся вирішувати за неї всі проблеми. Нехай дитина отримає задоволення від зробленого й заслужене схвалення. Але не потрібно ставити перед нею непосильні завдання, які не відповідають віку чи вмінням.
• Не можна перехвалювати дитину, проте й не варто забувати заохочувати, коли вона цього заслуговує. Не потрібно постійно хвалити за те, що дитина вже давно вміє робити, але, якщо вона удосконалила своє уміння — варто обов’язково звернути увагу на це й відзначити досягнення. Необхідно розвивати й заохочувати дитячу ініціативу.
• Не можна забувати, що дитина уважно спостерігає за вами. Необхідно показувати своїм прикладом адекватне ставлення до успіхів і невдач. Наприклад: «У мене не вдався пиріг, ну нічого страшного, наступного разу зроблю інакше», або «Жах! Пиріг не вдався! Ніколи більше не буду пекти!»

Не бійтеся щиро любити свою дитину й демонструвати їй свою любов! Не порівнюйте дитину ні з ким, окрім неї самої, з її минулими досягненнями. Підтримуйте дитину, якщо в неї щось не виходить. Приймайте свою дитину такою, яка вона є.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Батькам маленьких сангвініків слід створити умови для своєчасної зміни діяльності дитини з метою стимуляції її природної активності. Сангвініки мають здатність швидко переключаються з одного виду діяльності на інший, тому в арсеналі дорослих повинно бути якомога більше цікавих і різноманітних ігор (мовленнєвих,, рухливих, ігор з різноманітними матеріалами).

Батькам маленьких холериків слід бути дуже уважними до поведінки і емоцій малюка і, коли емоційна напруга зростає, спробувати зацікавити малюка, переключити його увагу на інший об’єкт чи просто заспокоїти. Це зарадить плачу та бурхливим реакціям, що характерні для дітей цього темпераменту. В ситуації, коли малюк знаходиться у стані сильного емоційного збудження, можна використати прийом, що зветься «тайм-аут». Сутність його в тому, що дитині пропонують деякий час побути в спокійному місці, де їй в цей час можна зробити легкий масаж, спокійно без зайвих емоцій поговорити, чи просто помовчати, поки дитина не заспокоїться. Батькам емоційно нестабільних дітей перш за все слід навчитися контролювати власні емоції. Перед тим, як покарати дитину чи сказати щось в запалі, рекомендується зупинитися і порахувати до десяти, або просто подумати над тим, наскільки будуть корисні такі методи. Дітям-холерикам будуть корисні заняття плаванням, ритмічними танцями, різноманітними рухливими іграми.

Батькам маленьких меланхоліків слід потурбуватися про те, щоб у малюка не було емоційної перевтоми, щоб він не проводив багато часу перед телевізором. Дитина повинна знати, що вона має право поплакати і посумувати – це нормально. Батькам слід стежити за тим, щоб власні негативні емоції не передавались малюку. Спілкування з такою дитиною повинно носити лагідний характер: меланхоліки потребують великого такту і розуміння. Дітям-меланхолікам рекомендуються заняття малюванням, ліпленням, танцями під заспокійливу музику, конструюванням тощо. Бажано мати домашню тварину, яку малюк буде доглядати і пестити.

Батькам флегматиків рекомендується розвивати фантазію дитини, пропонувати ігри-експерименти, логічні завдання, ігри з різноманітним матеріалом. Виховні дії батьків повинні бути передбачувані і зрозумілі дитині. У жодному разі не сердитись на дитину за її повільність, створювати умови для активної рухової діяльності.

Як допомогти малюку в перші дні у дитсадку

Пам'ятка для батьків

Коли не варто віддавати дитину до дитячого садка

1. У сім'ї з'явилося немовля, якому тепер необхідно більше уваги й у мами стало обмаль часу на його старшого брата чи сестру, Якщо за таких обставин відвести дитину до дитячого сад­ка, вона відчуватиме себе непотрібною, вирішить, що її намагаються позбутися через те, що тепер любитимуть не її, а нового маленького члена сім'ї. Така ситуація лише ускладнить вхо­дження дитини в групу дитячого садка. До народження братика чи сестрички дитину треба готувати заздалегідь, пояснюючи, що немовля потребуватиме піклування і уваги старшого братика (чи сестрички}, а пізніше, коли дитина підросте, він (вона) зможе з ним гратися, на­вчити її багато чого як старший(ша) і доросліший(ша). Дитину можна віддавати в дитячий садок не раніше, як за півроку після народження немовляти, коли вона звикне до нього і буде впевнена, що батьки її не розлюбили.

2. Батьки розлучаються. У тому, що тато йде з дому назавжди, дитина вбачає свою провину: «Я погано себе поводив, не слухався, от тато мене і розлюбив». Для дитини це трагедія. А якщо й мама ще віддає її чужим тьотям у чужий дім, який має назву «дитячий садок», то для дити­ни це буде означати, що мама вирішила її покинути. Цей стрес дитина буде переживати дуже складно, що може позначитися на її здоров'ї. Під час і одразу після розлучення мама повинна піклуватися про дитину зі значно більшою любов'ю і ласкою, ніж це було раніше, а тато — яко­мога частіше приходити до дитини, запевняючи її в тому, що любить як і раніше, просто ночу­вати буде в іншому місці. Щойно дитина заспокоїться і звикне до такої ситуації, а відбудеться це не раніше як через три-п'ять місяців, можна порушувати питання про дитячий садок.

3.Сім'я нещодавно переїхала (менше як один чи півтора місяці). Масштаб переміни не дуже іс­тотний; змінили лише квартиру чи місто. Дитина має прийняти ці зміни й адаптуватися до но­вих стін, нових меблів, нових людей, що поруч — сусідів, дітей на ігровому майданчику в дворі; можливо, змиритися, що бабуся тепер далеко й вже не буде щодня бачитися з нею. Таке зви­кання відбувається легше, оскільки мама й тато поруч, разом з дитиною, але накладати дві по­дії: переїзд і вступ до дитячого садка не варто саме з погляду на збереження здоров'я дитини.

4.Якщо за півтора або за два з половиною місяці від початку відвідування дитиною дитячого садка батьки планують відпустку, тобто вона не ходитиме до дитячого садка від двох до шести тижнів. За такої тривалої перерви адаптація починається спочатку, дитина знову має звикати до всіх особливостей дитячого садка. А тому перше входження дитини в умови за­кладу дитячого садка ліпше планувати після відпустки.

5. Дитина нічого не вміє робити самостійно, і батьки хочуть, щоб саме вихователька навчила їхню дитину вдягатися, вмиватися, тримати ложку і виделку в руках та користуватися туале­том. Над таким непристосованим новачком стане посміюватися і вихователь (який ангель­ський характер він не мав би), і діти, які зазвичай чітко помічають промахи інших і наслі­дують вихователя. Не варто робити зі своєї дитини посміховисько й сприяти формуванню у неї комплексу меншовартості. Ліпше навчити дитину всьому заздалегідь або почекати трохи з приходом до дитячого садка, надавши їй природній час для оволодіння необхідними побутовими вміннями й навичками. Якщо дитина й має чогось навчитися в дитячому садку, так це гри та спілкування з однолітками.

6.Дитина нещодавно перенесла важке захворювання і є заслабкою. Почекайте, зміцніть здоров'я дитини. Щойно імунітет поліпшиться, можна її поступово ознайомити з дитячим садком. 

 «П’ять шляхів до серця дитини»

Шановні батьки! Діти по-різному переживають любов, але кожній дитині вона необхідна. Існує п’ять способів (основних), якими батьки виражають свою любов до дитини:

·        дотик;

·        слова заохочення;

·        проведений разом час;

·        подарунки;

·        допомога.

Дотик. Один із найважливіших проявів любові до дитини. У перші роки життя дитині необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна ласка важлива як для хлопчиків, так і дівчаток. Тому коли виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю»

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, то дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що тоді слова втрачають силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.

Час. Це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме для того, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. І якою б людина була зайнятою, потрібно знаходити час не лише для роботи, домашніх справ, телевізора, а й насамперед для своєї дитини.

Подарунки. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Тоді діти починають думати. що любов можна замінити різними речами. Необхідно пам’ятати, що річ не в кількості. Справжній подарунок дається не в обмін, а просто так.

Допомога. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання дорослих – почути і відповісти на них. якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа дитини наповнюється любов’ю. Якщо батьки при цьому невдоволені, та ще й гримають на дитину, така допомога її не радує.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну «мову» нашої любові. Тому важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

Уроки спілкування або як «правильно» виховувати дітей

Причини труднощів, будь-яких проблем дитини часто приховані у сфері її почуттів, практичними діями - показати, навчити, спрямувати - їй не допоможеш. В таких випадках краще за все її... послухати, правда, не так, як ми звикли. Психологи знайшли спосіб «слухання, що допомагає», інакше його називають «активним слуханням.

Активно слухати дитину - значить «повертати» їй у бесіді те, що вона вам повідомила, при цьому визначивши її почуття.

Звернемо увагу на деякі правила бесіди за способом активного слухання:

1.    Якщо ви хочете послухати дитину, обов'язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

2.    Якщо ви спілкуєтеся із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним і запитальним реченням незначна, іноді це лише слабка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання: «Що трапилося?» ображена дитина стверджує: «Нічого!». А якщо ви скажете: «Щось трапилось...», то дитині буває легше розповісти, що сталося.

3.   Дуже важливо в бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.

Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею володіти не просто. Однак результати приємні:

1)     зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;

2)     дитина,впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше;

3)     дитина сама просувається у вирішенні своєї проблеми.

В останні два десятиріччя психологи виокремили типи традиційних батьківських висловів - справжніх перешкод на шляху активного слухання дитини. Серед таких автоматичних висловів батьків:

Накази, команди: «Прибери!», «Замовкни!».

Такі слова викликають у дитини почуття того, що ті залишили без справ, кинули «у біді». У відповідь діти зазвичай ображаються, починають робити «на зло».

Попередження, погрози: «Не прибереш іграшки - побачиш!»

При частому повторенні погроз діти звикають до них 1 перестають на них реагувати.

Нотації, проповіді: «Ти мусиш поважати дорослих!»

Нічого не зміниться від того, що вони чують це в «сто перший раз». Річ у тім, що моральні погляди та поведінка виховується в дітях не стільки словами, скільки атмосферою в сім'ї, через наслідування поведінки дорослих. Якщо в сім'ї утримуються від грубих слів, не обманюють, поділяють порівну між усіма членами сім'ї домашні справи, будьте певні, дитина знає, як потрібно правильно поводитися.

Готові рішення, поради: Як правило, ми часто даруємо нашим дітям добрі поради, однак діти не схильні прислухатись до них. Іноді відверто суперечать: «Так ти думаєш, а я - по іншому ... ». Тут звучить бажання бути самостійним, приймати рішення самому.

Нотації, лекції: «Скільки разів тобі казати!», «Не послухала - сама винна!»,

За таких докорів діти перестають нас чути. Виникає те, що психологи називають «змістовим бар'єром» чи «психологічною глухотою».

Критика, звинувачення; «На що це схоже?», «Дарма Я на тебе сподівався!». Ви напевно погоджуєтесь, що ніякої виховної ролі такі звертання відіграти не можуть. Вони викликають у дітей чи активний захист (напад у відповідь), чи розчарування, смуток, що в свою чергу призводить до зниження рівня самооцінки дитини і, таким чином, породжуються нові проблеми.

             Психологи рекомендують використовувати

«Я - повідомлення» - це промовляння вголос свого стану у зв'язку з ситуацією спілкування. Використання при спілкуванні «Я-повідомлень» допомагає виразити свої почуття, не принижуючи іншу людину.

Тому важливо володіти способом активного слухання дитини, що сприятиме налагодженню відвертих стосунків між вами. Чого ми вам щиро і бажаємо!

ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА  ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою? 
- Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадане оповідання про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до садочка через небезпечний ліс тощо.
Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
-  Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

·         Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

·         Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

·         Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

·         Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

·         Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

·         Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ЩОДО ВЗАЄМИН БАТЬКІВ З ДИТИНОЮ У ПЕРІОД ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.
* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.
* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.
* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.
* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.
* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.
* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.
* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.
*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.
* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.
* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.

ПСИХОЛОГІЧНА ВАЛІЗА ДЛЯ БАТЬКІВ - «ШВИДКА ДОПОМОГА» ПРИ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ З ГІПЕРАКТИВНОЮ ДИТИНОЮ

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність. 
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

ТРИ СПОСОБИ ЛОЯЛЬНОГО ПОКАРАННЯ ДИТИНИ

Як карати дитину?

Педагоги і психологи постійно нагадують батькам про шкоду і наслідки фізичних покарань, тому застосовувати їх не рекомендується.

Щоб впливати на дитину і на її поведінку, варто застосовувати лояльні методи покарання.

1. Позбавлення задоволення

Один з найбільш лояльних методів покарання для дитини - це позбавлення задоволення.

Якщо дворічний малюк дозволяє собі бити маму, перебуваючи у неї на руках, то робить він це для того, щоб з'ясувати можна чи не можна. Отримавши черговий удар від дитини, мама повинна поставити дитину на підлогу і строго сказати - «Не можна», щоб дитина зрозуміла, що якщо ще раз вдарить маму, то буде позбавлена задоволення - знаходитися в обіймах мами.

Караючи малюка, будьте об'єктивні, стежте за тим, щоб покарання було пропорційно провини, яку здійснила дитина.

2. Недолік уваги

Будь-яка дитина важко переносить, коли батьки ігнорують її, позбавляючи уваги і батьківської ласки, тому застосовувати ці методи потрібно дуже обережно. Такий спосіб покарання може бути застосовано, якщо ваш малюк влаштував істерику, залиште малюка одного в кімнаті і перестаньте з ним розмовляти, поки він не заспокоїться. Залишити дитину одну можна тоді, коли було здійснено якийсь поганий вчинок. Покажіть дитині, що ви гнівайтесь на неї, але то покарання не повинно тривати довго. Поговоріть з дитиною, розкажіть, що саме вас засмутило в її поведінці, скажіть, що більше не будете сердитися на малюка, якщо він більше не буде так чинити.

Пам'ятайте, батькам не можна позбавляти дитину уваги надовго, дитина може затаїти образу на батьків.

3. Тимчасовий арешт

За вчинений проступок посадіть дитину на стілець, розміщений в кутку кімнати, не дозволяйте малюку вставати зі стільця протягом 5-ти хвилин, залиште її наодинці.

Пам'ятайте, що покарання не повинно тривати довго, 5-ти хвилин буде достатньо для того, щоб дитина заспокоїлася і задумалася про свою поведінку і причини, через які їй довелося понести покарання.

ДОЗВОЛЯТИ АБО НЕ ДОЗВОЛЯТИ ДІТЯМ ГРАТИ В КОМП'ЮТЕРНІ ІГРИ? ЯКЩО ДОЗВОЛЯТИ, ТО З ЯКОГО ВІКУ? І ЯКЩО ОБИРАТИ ІГРИ, ТО ЯКІ?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?

Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.

Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. С розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення.

Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками.

Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, пі захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно!

Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

ЯК СТАВИТИСЯ ДО КОМП'ЮТЕРНИХ ІГОР?

Для початку пограйте в комп'ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона дитині.

Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо

Ваш малюк летко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки ігроманії, залежність від ігор або йому менше 6—7 років).

Віддавайте перевагу іграм із тими персонажами, які вже знайомі Вашій дитині за казками, мультиками або Вашими розповідями.

Якщо Ви відчули, що комп'ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями.

Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників".